Іван Сіверко, свідомий націоналіст, м. Київ
Давайте рішуче й без найменших вагань відкинемо старі нашарування на сучасне бачення цих надзвичайно важливих суспільних явищ як НАЦІОНАЛІЗМ І ШОВІНІЗМ…
…які ми тут спробуємо розглянути на прикладі живих людей, що живуть і плідно працюють на нашій землі, з кожним днем, кожним своїм праведним вчинком утверджуючи незалежність, суверенність і соборність УКРАЇНИ.
Отже, почнемо з того, як трактують ці поняття в Інтернеті. «
Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.
Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм». Це вельми лапідарне (проте й вельми вичерпне!) визначення з нашої української версії «Вікіпедії».
А ось визначення в російській версії «Википедии»: «
Национали́зм (фр. nationalisme) — идеология и политика, базовым принципом которых является тезис о высшей ценности нации и её первичности в государствообразующем процессе. Отличается многообразием течений, некоторые из которых противоречат друг другу[1]. Как политическое движение, национализм стремится к защите интересов национальной общности в отношениях с государственной властью.
В своей основе национализм проповедует верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа, объединение национального самосознания для практической защиты условий жизни нации, её территории проживания, экономических ресурсов и духовных ценностей[2]. Он опирается на национальное чувство, которое родственно патриотизму. Эта идеология оказалась способной обеспечить мобилизацию населения, не взирая на классовые различия, ради общих политических целей в период перехода к капиталистической экономике.
В силу того, что многие современные радикальные движения подчёркивают свою националистическую окраску, национализм часто ассоциируется с этнической, культурной и религиозной нетерпимостью.
В России под понятием «национализм» чаще всего подразумевают этнонационализм, в особенности его крайние формы, которые делают акцент на превосходстве одной определённой национальности над всеми остальными (шовинизм, ксенофобия и др.)[3]. Многие проявления крайнего национализма, включая разжигание межнациональной розни и этническую дискриминацию, относятся к международным правонарушениям».
Щоправда, в російській версії, де йдеться про поняття «націоналізм», є з самого початку маленька примітка, яку чомусь здебільшого
російськомовний читач часто-густо не помічає, проте вкрай для нас важлива, та про це я висловлю свою власну думку дещо пізніше:
«Не следует путать с нацизмом»...
А тепер надибуємо визначення поняття «шовінізм» у нашій «Вікіпедії»: «
Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
Цей термін з'явився 1831 року у Франції — в комедії братів І. і Т. Коньяр «Триколірна кокарда», одним із героїв якої був агресивний новобранець Ніколя Шовен де Рошфор. Вважається, що прообразом цього персонажа була реальна особа — ветеран наполеонівських війн Ніколя Шовен (N. Chauvin), вихований у дусі поклоніння імператору — творцю «величі» Франції.
Словом «шовінізм» прийнято позначати різноманітні прояви націоналістичного екстремізму.
Шовінізм може виникнути в будь-якій країні, у будь-якої нації, незалежно від рівня її культурного, економічного чи політичного розвитку. У вікторіанській Англії виник власний варіант шовінізму — «джингоїзм», у Сполучених Штатах Америки — ідея «стовідсоткового американця», під час Першої світової війни країни Європи поглинула хвиля шовінізму на рівні державної політики. Відомий також так званий "великодержавний" російський шовінізм. Прикладом шовіністичної психопатії став такий випадок: у листопаді 1975 року 45-річний японський письменник, один із реальних претендентів на літературну Нобелівську премію Юкіо Місіма заподіяв собі харакірі для того, щоб продемонструвати свою відданість батьківщині.
На відміну від націоналізму, шовінізм проявляється лише в панівної нації. Раніше шовінізм було прийнято вважати формою націоналізму, але тепер дослідники націоналізму проводять межу між націоналізмом, що представляє собою амбівалентну самоідентифікацію етносу, і шовінізмом, де самоідентифікація групи створюється «від протилежного»«.
З російської версії випливає, що «
шовини́зм (фр. chauvinisme) — провозглашение и пропаганда национальной исключительности, противопоставление интересов одной «титульной», «коренной», «главной» нации интересам всех других наций и меньшинств, распространение национального чванства, разжигание национальной вражды и ненависти. Под шовинизмом понимается политика подавления этнических, национальных и религиозных меньшинств от имени «превосходства», «главенства», «старшего брата» и так далее.
Понятие шовинизм вошло в европейский обиход после наполеоновской эпохи. Мифический солдат императорской армии Николя Шовен (Nicolas Chauvin), получивший награду за преданную службу от самого Наполеона, был настолько ярым поборником имперского национализма, что в посленаполеоновской Франции стал героем комедии 1831 года братьев Карла-Теодора и Жана-Ипполита Коньяр «Трёхцветная кокарда», а его имя стало с тех пор нарицательным.
В отличие от национализма, шовинизм проявляется лишь у доминирующей, господствующей нации. Ранее шовинизм было принято считать формой национализма, но сейчас исследователи национализма проводят грань между национализмом, представляющим из себя амбивалентную самоидентификацию этноса, и шовинизмом, где самоидентификация группы создается «от противного»«...
Отож проаналізуємо відмінності у трактуванні сучасними авторами України й Росії цих понять, якщо вони, звісно, є.
Якщо наші автори виходили з сучасних трактувань націоналізму, власне, ототожнюючи його з патріотизмом, відкинувши вже давно віджилі уявлення про націоналізм 20-30-х років минулого століття, найкривавішого в історії людства, адже ще в 1943 році ОУН(бандерівська) назавжди відмовилася від так званого
інтегрального націоналізму Донцова, то автори нашого «старшого брата» так і залишились засліплені великодержавною імперсько-шовіністською бацилою. Вони й досі вбачають у націоналізмові буржуазну та дрібнобуржуазну
ідеологію й політику — і навіть більше — не відмовилися від вихолощення застарілого уявлення, нав’язаного нашими кривавими попередниками з чітко ідеологічних міркувань, а наші автори –
світоглядний принцип, тобто тут бачення по своїй суті не поверхово-консервативне, а значно глибинніше, філософське, яке відірване від ідеологічного чи політичного підтексту, започаткованого ще большевіками. І тут нам не обійтися без поняття терміну «націоналізм» чи «буржуазний націоналізм» большевіками. Отже, беремо «Большую Советскую Энциклопедию», т.17, де читаємо в моєму перекладі: «
НАЦІОНАЛІЗМ, буржуазна та дрібнобуржуазна ідеологія і політика, а також психологія в національному питанні. Націоналізм трактує націю як вищу позаісторичну й надкласову форму суспільної єдності, як гармонійну цілісність із тотожними основними інтересами всіх соціальних шарів, що її складають...» Далі можна вже не читати, оскільки весь большевістський зміст майже повністю збігається з сучасним його трактуванням у російській версії «Википедия». Зазначу лише, що наші візаві навмисне плутають грішне з праведним, тобто відверто лукавлять, принципово нівелюючи різницю між націоналізмом і шовінізмом, у такий спосіб виправдовуючи вкрай кепський стан у національному питанні народів Росії. Хоча тут слід визнати, що їхнє трактування шовінізму майже повністю збігається зі змістом українських авторів і принципових розбіжностей не спостерігається.
Ось тут нам і знадобиться ота маленька примітка: «Не следует путать с нацизмом», бо це поняття практично повністю збігається з поняттям «шовінізм». Мені здається, в такий незвичний езопівський спосіб автори нашого «старшого брата» намагаються нас увести в оману, щоб виправдати політику сучасних правителів Росії, що так і не відмовилися від своїх традиційних суто імперіалістичних устремлінь та зазіхань.
Кілька слів про сучасне бачення націоналізму в Україні нашими сучасниками, що живуть серед нас, українців. Наприклад, знаний український кінорежисер Роман Балаян, вірменин за походженням і російськомовний, який не належить до ніяких політичних угруповань, практично ототожнює себе з українськими патріотами-націоналістами, обстоюючи існування однієї державної мови — української та суверенне право держави в усіх сферах на самостійну політику. Таких патріотів у нас багато як на Заході, в Центрі, на Півночі, так і особливо на Сході чи Півдні України. І навпаки, україномовний, тілько знаний політик — Олег Тягнибок, також активно захищає суверенне право України на самостійну політику, закликаючи українських громадян незалежно від їхньої національності чи релігійних переконань боротися з усіма антиукраїнськими силами правовими методами, очолюючи ВО «Свобода». Є серед нас і «дивні» азербайджанці, приміром, громадянин України, науковець і викладач Могилянки Фархад Туранли — палкий український націоналіст-патріот, який чудово володіє українською мовою і який дасть «фору» не одному етнічному українцю щодо знання мови. Оце і є яскравий приклад прояву сучасного українського націоналізму і його бачення.
Часто-густо наші недруги – як закордонні, так і наша «п’ята колона Росії» на наших теренах — звинувачують правлячу еліту України в ...крайньому націоналізмі, ототожнюючи їх чомусь із бандерівцями, мельниківцями 20-30-х рр. минулого століття, що боролися зі зброєю в руках за незалежність України. Однак це далеко не так. Ну який, скажімо, з Кравчука, Кучми чи Ющенка націоналіст, коли протягом сімнадцяти років у нас влада досі неукраїнська?.. А парламент — хіба він став українським, де дозволяється розмовляти, виступати мовою колишнього окупанта — російською, грубо порушуючи тим Конституцію?.. Майже половина парламентаріїв виразно сповідує свою антиукраїнськість і слугує практично в чужих інтересах. Приблизно така ж ситуація і в частині регіонів. А в українських засобах масової інформації, на всьому інформаційному просторі України хіба домінує щось українське?.. Як би ж то, а так — тотальне засилля всього російського. Та й до консолідованого громадянського суспільства нам далеко, як до Сонця чи Місяця, яке ототожнюють, як правило, з політичною державною нацією, натомість, здавалося, в грудні 1991 року воно було. Тож де воно поділось — розвіялось, як туман уранці?..
Українці вже майже зневірились у своєму майбутньому. Причина одна — тотальне зубожіння народу з вини правлячих злочинни кіл, які вийшли з однієї спільної совєтсько-комуністичної клоаки і які зуміли із-за нашої злочинної байдужості та апатії «прихватизувати» все і вся. Тож, як наслідок, на цьому вкрай негативному тлі перші «паростки» української патріотичної свідомості з’явилися в кінці 2004 року й міцніють з кожним роком, хоча й не такими семимильними темпами, як нам хотілося б.
Зрештою щоб з’явився в нас справжній український націоналіст-патріот, його слід на державному рівні буквально з пуп’янка виховувати — в сім’ї, дитсадку, школі, вузі... Для цього вже є вельми надійне теоретичне підґрунтя ― українські підручники, де визначення «націоналіст» не має негативного відтінку, а відповідає світоглядному поняттю, що давно вже домінує в цивілізованому світі…
Ссылки по теме:
Неизлечимая болезнь украинского национализма
