Під зустріч з російським Президентом Володимиром Путіним Президент України Віктор Ющенко провів зустріч з Головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Як повідомив сайт Глави держави, основними темами обговорення стали питання майбутнього візиту до Російської Федерації та виконання домовленостей попереднього протоколу зустрічі перших осіб держави.
Зокрема, Президент виніс на обговорення коло питань, що стануть предметом переговорів під час його візиту до Російської Федерації. Він наголосив, що важливим питанням порядку денного українсько-російських переговорів стануть взаємовідносини у газовій сфері. Безумовно торкнувся і листа, напередодні надісланого в тому числі Прем'єр-міністру, міністру палива та енергетики України. В листі Президентом наголошувалося: «Зобов'язую за результатами роботи у лютому поточного року привести рівень оплати за спожитий газ до фактичної вартості спожитих обсягів».
12 лютого за результатами більш ніж тригодинного спілкування президентів України і Росії Віктора Ющенка та Володимира Путіна було оголошено про узгодження принципів співробітництва у газовій сфері між Російською Федерацією і Україною, а також про створення двох спільних підприємств на паритетних засадах між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України». Відтак, мовляв, тепер посередників — «РосУкрЕнерго» і «Укргаз-Енерго» - позбудемося. Президент України дав зрозуміти, що задоволений результатами зустрічі, а прем’єрка Тимошенко поквапилася назвати проголошені Ющенком результати великою і достойною перемогою всієї демократичної команди, «ще одним кроком для наведення порядку і детінізації газового ринку України», і виказала бажання продовжити та посилити цю роботу.
В оцінках дводенного візиту української делегації до Російської Федерації, зустрічі глав двох держав експерти розійшлися, хоча, здавалось би, результатом стали, і це на поверхні, газові узгодження, які врегулювали питання з постачання газу в Україну.
Ряд експертів наполягає, що це перемога України, зокрема Президента та Прем’єра: Тимошенко – в тому, що вона усунула гравців, які їй заважали в процесі газових стосунків з Росією, а Ющенко нібито виглядає як людина, що змогла вирішити проблеми. Другі звертають увагу на те, що від цього візиту не очікували великої продуктивності, що, на жаль, цілий ряд домовленостей так і не були досягнуті, зокрема домовленості по Чорноморському флоту, з питання азово-керченського розмежування і демаркації кордонів, що повноцінного засідання міждержавної комісії так і не відбулося; по суті справи, всі учасники комісії займалися тільки тим, що очікували результати зустрічі Ющенко з Путіним. І як ми бачимо, підписаний лише один документ – План дій Росія-Україна до 2009 року, який у принципі намічає певні важливі кроки, але це не більш ніж декларація. Тривогу викликає те, що під час переговорів не йшлося про відновлення міжурядових угод в системі постачання газу з гарантією балансу газу для України. «Це може бути кісткою тактичною, яку нам дали, щоб заспокоїти, але стратегічно буде вирішено питання не на користь України», - підкреслює депутат від НУ-НС Анатолій Гриценко. Є й такі, що взагалі говорять про повну поразку Президента України, а відтак і України.
ЗМІ, які почали з дифірамбів Віктору Андрійовичу, несучи в маси, як впевненість у ліквідації загрози газової кризи, так і погорду, що віднині газові стосунки України і Росії визначатимуться відкритістю, адже усунуто посередника у вигляді «РосУкрЕнерго», захлинулися вже наступного дня. Потенційний президент Російської Федерації, а нині перший віце-прем’єр Росії Дмитро Медведєв відверто заявив, що цілком ймовірно посередника доведеться зберегти, тому що Україна неспроможна витримати ніяких інших цін, крім ціни на середньоазійський газ. «Якщо говорити про схему поставок в Україну середньоазійського газу, то, певне, доведеться залишати посередників», - наголосив кандидат у президенти Росії. «Адже як тільки Україна іде від постачань середньоазійського газу і переходить на російський, ціни виростають на третину. Такі суми українська економіка переварити не може. Ніякі посередники не відмінені. Ті контракти, які укладені, доведеться виконувати посередникам. Як він називатиметься, нам байдуже», — додав він.
Відчуття перемоги виявилося швидкоплинним. Спочатку в ефірі програми «Я так думаю», далі на «Свободі» каналу «Інтер», на шпальтах друкованих мас-медіа з’явився текст проекту угоди, тієї самої, рамкової, яку освятили своєю згодою Віктор Ющенко і Володимир Путін. При першому ж ознайомлені з цим документом одразу в око впадає - така Угода нічого доброго для країни не несе. Отже, місія Віктора Ющенко до Білокам’яної виявилася провальною?
Повернемося до самої зустрічі глав двох держав віч-на-віч, її тривалості, і… Уважний глядач напевне побачив неадекватність поведінки Президента України, коли вони обидва - Віктор Ющенко і Володимир Путін - після більш ніж тригодинної розмови з’явилися на людях. Пояснення одне: Віктор Ющенко виявився непідготовлений до розмови з Президентом Росії. Виникає підозра, що Віктора Андрійовича поставили перед вибором, що без вибору. Думається, коли б підстави для узгодженої політики стали надбанням публіки, на чиємусь майбутньому був би поставлений хрест – виборець не зрозумів би. Але, про інше – непідготовленість… Не спрацювали, очевидно, відповідні служби. Це фахова проблема, проте не тільки. (Скажімо, у тієї ж СБУ достатньо роботи з «политическим сыском», а тут ще безпосередніми обов’язками займатися. Вислужитися можна лише переймаючись долею того ж Миколи Рудьковського, адже екс-міністр транспорту «загрожує» національній безпеці України. До того ж, так наперейматися, що «прийняти» того до слідчого ізолятора СБУ, який, згідно звітам у міжнародні інстанції, вже давно припинив своє існування. Тепер ще пояснювати – як таке сталося…)
Однак, щоб не казали, а позитивний момент все ж у візиті є. І навіть не в тому, хоча це дуже добра ознака, що після двох років лідери України і Росії зустрілися, що почався не заочний, а прямий діалог на найвищому рівні. Опора на традицію, військовий і політичний суверенітет, технологічне й економічне оновлення – такі орієнтири визначив Путін щодо стратегічного розвитку Росії. Він позбавлений такої знайомої нам риторики на кшталт: «укріплення стратегічного партнерства», «евроінтеграція», «інтеграція у світовий ринок» тощо. Незважаючи на будь-які закиди, Росія абсолютно ефективно, активно й прагматично веде свою зовнішню політику. Росія в особі Володимира Путіна яскраво демонструє, що держава переймається стратегічним плануванням своєї економічної і соціальної політики, свого демографічного складу, відновленням і збереженням генотипу нації, поверненням до духовно-моральної і культурної спадщини. Російський Президент проголосив, що наша головна цінність – люди.
Відсутність стратегії державного розвитку було і залишається загальним місцем у докорах Ющенку, що можуть бути висунуті йому будь-якою нормальною людиною, яка стоїть на державницьких позиціях і вболіває за України. Отже, Віктор Андрійович побував на майстер-класі від Володимира Путіна.
Це другий візит Ющенка до Російської Федерації. Перший відбувся одразу після його обрання і не справив жодного враження на російську сторону. Нинішній же візит співпадає із закінченням другої президентської каденції Володимира Путіна і підтверджує переможну ходу останнього. Домовленість про стратегічне партнерство України з Російською Федерацією - давній проект. Але особливих зрушень не відбулось і цього разу, хіба що фіксується словесна форма про те, що Росія є стратегічним партнером для України і навпаки. Однак…
Газова проблема стала скоріше приводом для переговорів, чим їхньою суттю. Не дивлячись на те, що на початку спільної прес-конференції лідерів двох держав Володимир Путін тільки одним речення позначив, що «відбулася відверта розмова з проблематики європейської безпеки і стабільності», основною проблемою переговорів став перегляд принципів безпеки на Сході Європи.
Неочікувано відвертою виявилася відповідь Президента Росії щодо можливості перегляду відносин з Україною у разі вступу її до НАТО. «Уявіть собі, місто нашої російсько-української бойової морської слави Севастополь. І там - база НАТО. Як емоційно буде сприйматися це в Україні й у Росії? Ви усвідомлюєте? Росія хоче розвивати дружні відносини з усіма країнами світу і з усіма організаціями, у тому числі і з таким військово-політичним блоком, як НАТО. І ми підписали колись документ про утворення Ради Росія-НАТО, але ми ніколи не збиралися вступати в НАТО, тому що вступ у такий блок означає обмеження суверенітету країни. Якщо Україна готова обмежити свій суверенітет, то це, звичайно, внутрішня справа України, так само як і визначення стратегії вироблення принципів своєї безпеки. І ми не маємо права і не будемо втручатися в цей процес. Але ми звертаємо увагу на те, що ці обмеження суверенітету приводять зараз, у реальному житті, до певних наслідків: скажімо, розміщення баз або розміщення позиційного району протиракетної оборони, які розташовуються в Східній Європі, як ми вважаємо, мають на меті нейтралізацію нашого ракетно-ядерного потенціалу, що ставлять перед Росією необхідність відповідних дій. Не тільки сказати - подумати страшно, що Росія у відповідь на подібне розміщення, можливе розміщення таких позиційних районів, а теоретично не можна виключити цього, на українській території - націлить на Україну свої ударні ракетні системи. Ну уявіть собі тільки на секунду! От що нас непокоїть!», - наголосив Володимир Путін.
У свою чергу Ющенко завірив, що Україна готова проводити консультації з російською стороною з питань своєї інтеграції в НАТО. «Усе, що робить Україна, не є роботою проти третьої сторони, тим більше, Росії, - сказав Ющенко. - Звичайно, ми усвідомлюємо, що виникає ряд чутливих тем, які треба обговорювати з нашими друзями і партнерами». А наступного дня спробував заспокоїти Москву, пообіцявши відразу дві речі: проведення референдуму по НАТО і нерозміщення на своїй території військ Альянсу. «Якщо російська сторона турбується про військові бази, то Україна ніколи не піде на це», - запевнив Президент України. «Ми готові підсилити це в конституційному плані», - додав глава української держави.
Глобальний світ, його реалії і щоденні виклики вимагають від політичної еліти України державницьких позицій і геополітичного мислення, що передбачає, перш за все, чітке усвідомлення національних інтересів країни. По-друге, осмислення питань національної безпеки. По-третє, прагматичних підходів у визначенні національних пріоритетів. По-четверте, проведення передбачуваної, послідовної і цілеспрямованої зовнішньої і внутрішньої політики. По-п’яте, відповідальності за вироблення, втілення і результат стратегічного розвитку власної державності.
Вкотре хочеться звернути увагу, що розуміння сутності й саме поняття «Велика Україна» сьогодні здаються втраченими, адже майже повністю вийшло з ужитку політесу, не застосовується в політичній риториці, зникло з екранів телевізорів, зі шпальт журналів і газет, а в повсякденному житті не використовується взагалі. Авжеж, за це воліють недруги України, на цьому стоять українські русофоби і російські шовіністи, що надсаджують ксенофобські, антиукраїнські настрої в Росії. Нам закидають, що «українська еліта власне ніколи не була українською, тому що вона була то пропольською, то потім проросійською». Загальне явище і в Росії, і в Україні - утвердження ксенофобських поглядів, яке використовуються певними політиками як штандарт консолідації нації. Недолугість і зрадницька позиція таких політичних еліт закликає до порушення духовних і родинних зв’язків, знищення самоцінності того, що поєднує наші народи, винищує їх історичну велич.
Російський Президент Володимир Путін боліє за велич Росії і тому не випадково пов’язує Православ’я з внутрішньою безпекою країни, а ядерну зброю – з її зовнішньою безпекою. Він говорить, що «і традиційна конфесія Російської Федерації, і «ядерний щит» Росії – ті складові, які укріплюють російську державність, утворюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки країни».
Україна історично відмовилася від ядерного потенціалу, проте не за цих причин самоусунулася від активної незалежної зовнішньої політики. Національна еліта виявилася неспроможною в той час, коли Україна потребує стратегічного визначення.
Головним чинником розробки політичної стратегії має бути «здоровий національний егоїзм». Здоровий національний егоїзм повинен складати основу внутрішньої політики, формувати інтенції зовнішньої політики, стати наріжним каменем у розгляді світових тенденцій і визначенні місця і ролі в них України через призму національних інтересів. Відтак здоровим національним егоїзмом зобов’язані керуватися представники всіх гілок влади і владних повноважень.
Однак замість можливості використовувати історичні надбання, надихатися традиційними духовними і культурними цінностями, носіями яких є народ, а провідниками - національна еліта, - суцільна підміна понять.
Життя як політика, а політика як шоу, - складають сьогодні основу буття пересічного українця.
Зрозуміло, що позиція України, засади внутрішньої і зовнішньої політики повинні відповідати викликам сьогодення. Визначення структури національних інтересів України мусить полягати у прагматичному відношенні і враховувати, як історичний досвід національного і державного розвитку, так і всі аспекти сучасної геополітичної, історико-культурної, цивілізаційної ситуацій, повний спектр питань економічного, політичного, соціального та духовно-інтелектуального життя. Проте лише здоровий національний егоїзм передбачає ту самоповагу, яка є передумовою поваги України у світі.
Складне і вельми чутливе питання ідентичності в українсько-російських відносинах. Ми забули як правильно спілкуватися, забули, що Україна і Росія - духовно нероздільні. Спроба протиставити Росію Україні – це намагання знищити, як Росію, так і Україну. Підтримуючи і підсилюючи Росію, Україна посилює себе і підвищує свій вплив на цивілізаційні процеси.
Володимир Путін, а за ним, скоріш за все, і Дмитро Медвєдєв вимушені звертатися до «великих геополітичних традицій Московської Русі епохи її розвитку і розквіту часів Івана ІІІ і Івана Грозного», уникаючи згадки про Київську Русь і Володимира Великого.
Сьогодні саме час Україні простягнути Росії руку дружби. Велика, Мала і Біла Русь – єдиний культурно-історичний простір. І, як би нас не розділяли кордонами, ми - єдині. Внутрішня спорідненість на ментальному рівні - духовний стрижень, закладений за часів князя Володимира Великого, - не знищена. Історичне Хрещення сприяло структуризації і оформленню держави Русі. Союзу з могутньою слов’янською країною, що простягалася від Кримського Корсуня до берега Балтійського, шукали і Візантія, і мусульманський світ, і європейські держави. І князь Володимир зробив вибір і визначив історичні перспективи на тисячоріччя вперед.
Україна може і повинна стати духовним лідером усієї Східної Європи і взяти на себе відповідальність за Росію, за відновлення духовних цінностей Великої Русі.
P.S. Хочеться сподіватися, що на майстер-класі не змарновано час. І вже 22 лютого, у Москві, на неформальному самміті лідерів країн СНД Президент України виявиться здатним продемонструвати свою спроможність державного мислення. І, наприклад, з погляду на свого часу добровільну відмову Києва від ядерного статусу, заручиться підтримкою країн СНД і, в першу чергу Росії, щодо затвердження України у статусі повноправного члена Ради Безпеки ООН з правом вето. Отримавши підтримку країн СНД, Україна набуде можливості впевнитися у дружньому ставленні до неї тих же Сполучених Штатів, Китаю, країн старої Європи чи нових членів ЄС. Набуття Україною повноправного членства у Раді Безпеки ООН з правом вето може бути не тільки альтернативою щодо вступу України до НАТО, а й стати першим кроком на шляху до демократизації Ради Безпеки ООН, створення нової системи європейської і загальносвітової безпеки.
Ссылки по теме:
Лидер нации – величие России
